ДОТ, ЯК САМОТНІЙ СОЛДАТ, ТРИМАВ ОБОРОНУ, ЗБЕРІГАЮЧИ ПАМ’ЯТЬ І ОСТАННІ КРИКИ СВОЇХ БІЙЦІВ…

Кілька років поспіль юні журналісти ІТА «ЮН-ПРЕС» КПДЮ брали участь у молодіжній експедиції «Шляхами героїв», організованій Київським обласним Центром сприяння розвитку молоді Київщини.

Організували дві групи. Перша група (північна) пішла за маршрутом «Пуща-Водиця – Горенка – Мощун – Романівка — Стоянка — Білогородка», друга вирушила південною частиною маршруту «Мриги- Конча-Заспа – Хотів – Ходосівка – Гатне – Круглик – Віта Поштова – Юрівка – Тарасівка — Білогородка».

Північна група розпочала свій шлях по ДОТах, які раніше прикривали Варшавську дорогу в районі Гостомельського моста через р. Ірпінь, а також ділянку між селами Горенка і Мощун. Південніше від моста через р. Ірпінь, на пагорбі бовваніє великий чотириамбразурний двоповерховий командно-спостережний кулеметний ДОТ № 478. У тильній його частині є дві амбразури для прикриття входу в споруду. На другому поверсі розміщувалися кімната для відпочинку гарнізону. На жаль, сьогодні споруда засипана сміттям, битим склом, стіни вкриває шар сажі від  вогнищ.

У лісі між селами Горенка і Мощун повністю заріс мохом і має екзотичний, навіть таємничий вигляд, триамбразурний ДОТ № 502. На тильній стіні час ще не стер нерозшифроване скорочення «МЮД» і римську цифру «ХVІІ».

Південна частина 1-ї лінії оборони Києва насичена оборонними спорудами КиУР так, що пройти її всю за відведені 2-3 дні було б нереально. Опорний пункт «Мриги» – це група з 9-ти ДОТів, розташованих на південних підступах до міста в історичній місцевості Конча-Заспа та навколо хутора Мриги, гарнізони яких входили до складу 5-ї роти 28-го окремого кулеметного батальйону.

КП – ДОТ № 107

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

Гарнізони взаємодіяли зі стрілецькими підрозділами генерала Матикіна, командний пункт якого знаходився в Лисогорському форті. Це місце – одна з перших упорядкованих ділянок Поясу бойової слави Києва. Створили і доглядають за нею протягом багатьох років пошуковці київського заводу «Радар» (в минулому – «Комуніст») та жителі селища Конча-Заспа. Керівник пошукової групи О.В. Кравченко провів значну роботу по благоустрою оглядових майданчиків, викарбував на стінах ДОТів влучні назви «Нескорений», «Завзятий», «Непохитний» та інші.

П’ять днів, з 31-го липня по 4-те серпня, бійці і командири зведеного загону генерала Матикіна та гарнізони ДОТів стримували наступ ворога. Атаки закінчувались рукопашними сутичками. ДОТи чинили опір і в оточенні, а гарнізони двох із них – №№ 102 і 103 – підірвали себе, не бажаючи здаватися в полон.

ДОТ № 131 під с. Кременище

На відміну від інших вогневих точок, не бетонний, а сталевий. У серпні 1941-го він відбив усі атаки німців. Чотири доби гітлерівці не могли підійти до нього. Оборону в ДОТі тримали 11 чоловік з 3-ї бригади ВДВ під командуванням лейтенанта Василя Якуніна. Здатися вони відмовилися. Німці зрівняли село з землею, підігнали вогнеметні танки і знову запропонували здатися. Знову – відмова. Тоді амбразури почали поливати напалмом, поки ДОТ не розжарився до червоного. Усі захисники ДОТу загинули. Поряд із ДОТом стоїть пам’ятний знак, який увічнює подвиг кулеметників, а в центрі Кременища – могила лейтенанта Якуніна, сержанта Максимова та тринадцяти невідомих воїнів (див. фото).

ДОТ № 186

Знаходиться майже в центрі с. Чабани на південній околиці Києва, в серпні-вересні 1941-го мужньо стояв на смерть, тримаючи оборону Києва. Оперативне зведення штабу 37-ї армії на 12 серпня 1941 року: «ДОТ 186 знаходиться в оточенні. Йде запеклий бій із противником».

Бої місцевого значення… Про них мало згадували. Оборону цієї вогневої точки героїчно тримали аж до 19 вересня, до того моменту, коли німецькі війська взяли Київ. Захисники ДОТу – бійці 28 окремого кулеметного батальйону капітана Івана Кипоренка, яким вдалося вціліти в «м’ясорубці» Київського укріпрайону, скоріш за все загинули в Баришівському «котлі». Їхні імена і долі невідомі.

Понад 70 років героїчна фортеця стояла покинутою й бездоглядною. .Починаючи з 60-х років ДОТ використовувався як господарське приміщення. Завдяки цьому в ньому збереглися елементи внутрішнього обладнання, які на сьогоднішній день можна вважати унікальними. Протиштурмові грати , посилені кільцями (таких в київському укріпленому районі) залишилося три; бронезаслонка зразка 1929 р. з оглядовими щілинами (їх теж одиниці залишилися); бронедвері; бронезаслонка зразка 1930 р. з унікальною рукояткою овального виду; водяна колонка (ніде більше не збереглася); та головне – частина системи охолодження кулеметів (СОХЛАЖ), яка дивом збереглася. З часом навколо нього виросли багатоповерхівки, а ДОТ, як самотній солдат, тримав оборону, зберігаючи пам’ять і останні крики своїх бійців. Оборону від людського бездушшя, від цинізму й несправедливості, від безпам’ятства…

На честь 69-ї річниці визволення Києва від німецько-фашистських загарбників Міжнародною асоціацією дослідників фортифікації «ЦИТАДЕЛЬ» та Чабанівською селищною радою ДОТ № 186 було відреставровано. Це третій ДОТ-музей, відкритий силами МАДФ «Цитадель» та селищними громадами Київщини.

ДОТ № 127

Споруда ДОТу № 127 виявилася однією з наймальовничіших та найзагадковіших в усьому КиУРі. Його збудували в заплаві річки Сіверка, біля підніжжя схилу глибокої балки. У повоєнні роки тут спорудили ставок, який затопив нижню частину двоповерхової споруди, тому зараз до неї можна дістатись лише човном. Але навіть здалеку ДОТ, що височить над плесом, має вигляд гордого й величного.

ДОТ № 152

У с. Круглик досить довго нам довелося шукати 152-й артилерійський дот, який став останнім у маршруті. А виною довгим пошукам стали карти, виконані пошуковцями, на яких 152-й було зображено практично в центрі Круглика, поряд з дорогою Хотів – Іванковичі. Але довготривалої споруди ми на цьому місці не виявили, причому навіть місцеві жителі стверджували, що ніякого доту тут ніколи не було. Спантеличені, ми попрямували до головного орієнтиру – «Змієвого валу», адже згідно з позначеннями на одній із карт, артилерійський дот був врізаний у це стародавнє земляне укріплення.

Гарно побродивши біля валу, а потім біля Круглицьких ставків, ми вже не надіялись знайти споруду, коли раптом, попід дорогою Ходосівка – Віта Поштова, побачили табличку “Дот № 176”. За нашими даними 176-й був двохамбразурним та майже повністю зруйнованим. Спочатку все вказувало на те, що це він і є, але, пройшовши трохи далі від дороги по залишкам “Змієвого валу”, ми побачили напівкапонір з величезними артилерійськими амбразурами,  врізаний прямо в товщу валів древнього скіфського городища.. Отже, це і був 152-й дот. Чому його назвали 176-м невідомо…

Таких ДОТів більше ніде не збереглося!» Нижній поверх ДОТу затоплений. Цікава конструкція цієї фортифікаційної споруди. ДОТ відноситься до так званого типу фланкіруючого вогню. Тобто, стрільба ведеться не вперед, а в усі боки. Подібні об’єкти доставляли чимало клопотів наступаючим.

ДОТи в с. Юрівка та на околицях,

які входили до опорного пункту «Крим»

Перший кулеметний ДОТ № 201 знаходиться на південно-східній околиці села, між хатами. До другого доту — командно-спостережного пункту 28 окремого кулеметного батальйону (командир — капітан І.Є.Некипоренко) — легко знайти дорогу, завдяки дороговказам, встановленим у селі – двоповерховий, з двома трьохамбразурними бронековпаками. До наших днів вони зберегли вм’ятини, від німецьких куль і снарядів. Третій кулеметний ДОТ № 205, лейтенанта Вєтрова, знаходиться на північній околиці Юрівки. Його ще називають «Малою фортецею». Дот побудований за індивідуальним проектом і є наймогутнішою бойовою спорудою КиУР. Під час генерального штурму КиУР ДОТ Вєтрова десять днів бився в повному оточенні. Коли гарнізон ДОТу деблокували, місцевість навколо нього була майже повністю переорана ямами від німецьких снарядів і бомб.

На братській  могилі встановлено меморіальний знак на честь воїнів 206-ї стрілецької дивізії, які утримували тут оборону. 

На підході до шосе Київ – Житомир серед хащ руїни ДОТу № 409, відомого як «ДОТ Цимбала», командира 2-ї роти 193-го окремого кулеметного батальйону. Гарнізон ДОТу брав участь у відбитті першого наступу фашистів на Київ 11 липня 1941 р. Під мостом – кулеметний капонір. При виході на шосе Київ-Житомир праворуч – пам’ятний знак – два автомати ППШ – партизанам та народним формуванням, які брали участь в обороні. Навпроти – через дорогу – пам’ятний знак захисникам міста у вигляді викарбуваної на полірованому сірому граніті карти – схеми бойових дій у 1941 р. . Перехід вздовж шосе до покажчика, до ДОТу № 417 , на якому встановлена пам’ятна дошка з текстом: «На цьому місці у 1941 р. на смерть стояли воїни 3-ї повітрянодесантної бригади» (фото 8).

Поблизу уцілілого ДОТу № 401, з підземними галереями, з виходами до річки Ірпінь ми стали табором. У лісі проводили нічні й денні тактичні військові ігри. Зустрічалися з місцевими старожилами, які, будучи підлітками, брали участь у будівництві київського укріпрайону: рили окопи, траншеї, допомагали радянським бійцям, а потім йшли в партизани. 22 червня, о 4-й годині ранку ми спустилися в ДОТ, поклали квіти й згадали тих, хто стояв до загину на цих рубежах. А вранці на галявині біля доту зібралися старенькі дідусі й бабусі – учасники оборони Києва, народні ополченці, солдатські вдови з сусідніх сіл. Лунали пісні й спогади.

На жаль, сьогодні в Києві (та й в країні в цілому) відсутня програма збереження пам’яті та історії 2-ї світової війни. Особливо, що стосується 1-ї лінії оборони м. Києва, реальних місць боїв за місто. Але пам’ять – це ми!