Людвіг Ван Бетховен – німецький композитор який почав набирати популярність у 22 роки. Всі говорили про Моцарта із Австрійської містечка Зальцбург, коли йому було 19. А в Україні зараз з’явилася власна міс-моцарт Софія Жукова. Їй 16, з 3 років грає на фортепіано й гітарі, пише музику і співає, учасниця професійних конкурсів, у співавторстві з мамою Олександрою створює пісні, одну з яких цього річ презентувала у прямому ефірі музичного каналу М1. Позитивна, товариська, талановита.
Про унікальну знахідку розповідаємо і вам.
Спасибі долі, що привела мене в “Глієра”
Спочатку я хотіла йти у естрадно-циркове училище, це той начальний заклад, з якого студенти виходять вже професіоналами. Але в Київському інституті музики імені Р.М. Глієра навчалися мої кумири: Тіна Кароль, Злата Огнєвич, тож “потягнуло” туди.
На другий факультет – “Теорія музики” – я вирішила йти буквально за день перед вступними екзаменами за пропозицією мами. Цікаво те, що впродовж навчання у музичній школі я ненавиділа сольфеджіо. І ніколи й подумати не могла, що я піду саме по цій спеціальності.
З одногрупниками відверто пощастило. Ми ще з екзаменів стали маленьким колективом. Мені комфортно з людьми, які мають спільні інтереси, цілі,
приймають спільні рішення. З
естрадницями у нас присутня ще й конкуренція. Кожен хоче проявитися якнайкраще і таки зайняти своє місце у шоубізнесі.
До речі, бабуся і дідусь дуже хотіли, щоб я стала медиком . Вони до останнього не могли прийняти мій музичний вибір. Але щойно я вступила у “Глієра” і вони зрозуміли серйозність наміру – від них тепер найбільша підтримка.
Про те, що пішла зі школи після дев’ятого класу ніяк не жалкую. По-перше, у мене дуже мало часу, щоб займатися музикою. Коли ти приходиш і падаєш на ліжко просто “без ніг”, про яке натхнення можна говорити. По-друге, я не отримала підтримки від однокласників. Зате отримала від вчителів . Тому що шкільні оцінки я “вигрібала”. На трудовому навчанні підходила і просила заспівати за десятку у журналі)). Бо на малюнки і вишивку у мене часу не було.
І взагалі спасибі долі, що привела мене в “Глієра”. Не уявляю, як би дожила до одинадцятого класу)) Вся енергія була б в уроках, які мені не цікаві, а не в музиці.
Про Евробачення , Чорноморські ігри та відносини з фіналістами
Я ніколи не буду підтримувати артиста, який не викладається на сцені повністю.
От якщо я вийшла на сцену, проспівала, а йду зі сцени з почервонілими щоками – значить я виклалась на повну. Яскравим прикладом стали переможці цьогорічного нацвідбору гурт “Go A”. Вони вийшли і пустили такий посил енергії в зал, що фітбек від публіки був найбільшим. І взагалі, думаю, на пісенних конкурсах виграє пісня, яка найбільше заходить до народу, несе певний меседж, а людина ставить себе на місці цього артиста і він зрозумілий людям.
Якщо говорити про українські талантшоу, це спосіб показати себе у медіапросторі, тобто розширити свою аудиторію.
Чорноморські ігри – той фестиваль що дав мені поштовх рухатись вперед. Там я наслухалася критики і потім почала писати багато-багато пісень, так би мовити “набивати досвід у написанні”. Зараз відчуваю, що мій рівень зростає і я роблю це професійніше. Але це дійсно велика робота. Під час Чорноморських ігор ми з мамою жодного разу навіть до моря не підійшли. А з фіналістами і зараз підтримую зв’язок. Звичайно, хочеться, щоб ми так і залишилися однією командою, але я розумію, що у кожного є особисті цілі, принципи і власний шлях. Головне, щоб це було бажанням дитини, а не батьків. Іноді вони роблять дитину об’єктом для хизування успіхами, втілюючи власні амбіції, а не її. Я проти такого. Бо реалізовуючи себе, вони перекреслюють дитині щасливе майбутнє.
Творче табу
Соцмережі – це така класна штучка, де ти можеш спілкуватися, знаходити друзів і свою аудиторію.
Для артистів соціальні мережі – це однозначно плюс. Тепер для популярності твій трек не обов’язково мають крутити на радіо і телебаченні – інтернет все вирішує.
Зараз дуже багато виконавців які пробиваються через Facebook, Instagram та YouTube. Але все одно творчим особистостям треба обмежити перебування у соціальних мережах. Вони потрібні тільки для знаходження своєї аудиторії, амплуа та для розкрутки. Хоча зараз у соціальних мережах розкручується ті, у кого є красива картинка. Звичайно, це вибір кожного, але мені здається це не гарно. Ти обманюєш підписників і твоя аудиторія росте разом з твоїми побрехеньками.
Автор Катерина Шаповаленко,
гурток «Телережисура», ІТА «ЮН-ПРЕС»